Теоретичне обґрунтування
актуальності досліджуваної проблеми «Використання інтерактивних технологій
в навчальному процесі»
Навчання без міркування – даремне,
міркування без навчання – небезпечне.
Конфуцій
Мистецтво навчання є мистецтвом пробуджувати
в юних душах допитливість і потім задовольняти її.
А. Франс
У сучасній освітній парадигмі змінено акценти. Підготовка соціально адаптованої особистості передбачає розвиток пізнавальних інтересів учнів, формування їх творчої активності та самостійності, здатності до подальшої продуктивної діяльності і поповнення власних знань упродовж усього життя. Виникає необхідність змінити взаємовідносини і взаємодію між вчителем і учнем, тобто переосмислити їх ролі у навчально-виховному процесі. Вчитель буде не тільки джерелом знань, які він передає, використовуючи різні методи і засоби навчання, він повинен стати кваліфікованим консультантом у розв’язанні навчальних проблем. Завдяки цьому учень стає активним учасником навчального процесу. Під керівництвом учителя школярі навчаються самостійно формулювати цілі й завдання, аналізувати інформацію, розробляти шляхи розв’язання проблеми. Отже, є потреба у застосуванні інтерактивного навчання в поєднанні з традиційними методами і формами організації навчання.
Інтерактивне навчання – це швидше узагальнююча назва тих способів, які вчитель використовує для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Вони сприяють збагаченню і розвитку творчого потенціалу як педагога, так і вихованця, розкриттю здібностей дитини, бажання і уміння вчитися, творити, відчувати радість пізнання.
Інтерактивне навчання – це швидше узагальнююча назва тих способів, які вчитель використовує для активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Вони сприяють збагаченню і розвитку творчого потенціалу як педагога, так і вихованця, розкриттю здібностей дитини, бажання і уміння вчитися, творити, відчувати радість пізнання.
Саме при використанні інтерактивних технологій учні вчаться шукати інформацію, систематизувати її та узагальнювати. Методичні можливості сучасних педагогічних технології дають змогу вчителю вільно почуватись, використовуючи їх багатогранність та різноманітність. Водночас збільшуються вимоги до педагога: він повинен стати порадником для учня, зобов’язаний перебувати в постійному творчому пошуку, володіти основами психології, вміти використовувати на власних уроках сучасні технічні засоби навчання.
На мою думку, забезпечувати розвиток особистості в процесі навчання інформатики важче, ніж подавати основи теоретичних знань. Саме тому, проблемою, над якою працюю, є «Використання інтерактивних технологій в навчальному процесі ».
Зміст курсу інформатики, основ здоров’я, української літератури дає мені змогу не тільки інформувати і опитувати учнів, а й організовувати їх діяльність в атмосфері вільного обміну думками і поглядами. Застосовуючи більше активізуючих методів навчання замість переказування абстрактної, «готової» інформації, намагаюсь зацікавити школярів, пробудити в них інтерес і мотивацію, навчити самостійному мисленню та діям.
Метою моєї педагогічної діяльності є не лише передача учням окресленої програмами та підручниками системи знань, а й підготовка їх до повноцінної плідної життєдіяльності в сучасному суспільстві, а також створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень матиме змогу відчути свою успішність, інтелектуальну спроможність.
Згідно вимог програми, працюю над виробленням в учнів практичних навичок, а саме:
навичок роботи із програмним забезпеченням загального та навчального призначення: редакторами текстів, графічними редакторами, електронними таблицями, системами управління базами даних, інформаційно-пошуковими системами;
навичок складання, описування та реалізації головних алгоритмів і програм з використанням засобів навчальної алгоритмічної мови та реальних мов програмування;
навичок роботи із засобами операційної системи.
Мети курсу намагаюся досягти через практичне оволодіння в інтерактивній формі учнями уміннями роботи з основними складовими сучасного програмного забезпечення комп'ютерів, через ознайомлення з функціональним призначенням основних пристроїв ПК, основами технології розв'язування задач, починаючи від постановки задачі й побудови інформаційних моделей і закінчуючи інтерпретацією результатів, отриманих за допомогою комп'ютера.
Переконана, що сучасна людина повинна мати винахідливе мислення, знаходити шляхи розв’язання проблем у будь-якій ситуації, працювати в команді, бути здатною приймати рішення, активно використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні технології у всіх галузях своєї діяльності.
Саме тому, використовуючи інтерактивні форми роботи на уроках ставлю перед собою такі завдання:
розвиток в учнів навичок мислення високого рівня;
залучення до роботи всіх учнів класу;
вироблення соціально важливих навичок роботи в колективі;
формування на уроках мікроклімату співробітництва та взаємодопомоги;
створення передумов для того, щоб учні захотіли самостійно здобувати знання та застосовувати їх на практиці;
поглиблення пізнавального інтересу до інформатики як складної, багатогранної та цікавої науки;
розвиток комплексу рис, які забезпечують інформаційно-комунікаційну компетентність та соціальну мобільність школяра, здатного орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнічного суспільства, працювати з інформаційним ресурсом осмислено.
Учень ХХІ століття має бути комунікабельним, контактним у будь-яких соціальних групах, уміти співпрацювати у різних галузях, уникати конфліктних ситуацій або вміло виходити з них. Для того, щоб підліток володів даними навичками, необхідно його цьому навчити. Тому в процесі навчання першочерговим вважаю досягнення таких цілей:
• створення умов для розвитку та самореалізації особистості в процесі навчання;
• підвищення ефективності навчального процесу шляхом використання інтерактивних форм роботи;
• досягнення високого інтелектуального розвитку школярів.
Сутність інтерактивного навчання розумію в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх його учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють, здійснюють.
Організація інтерактивного навчання передбачає:
а) моделювання життєвих ситуацій;
б) використання рольових ігор;
в) спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації.
сприяє:
а) формуванню навичок і вмінь;
б) виробленню цінностей;
в) створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.
формує:
а) мотивацію навчальної діяльності;
б) готовність до самовдосконалення;
в) здатність критично мислити, приймати продумані рішення.
Для чіткішого розуміння важливості та новизни інтерактивного навчання хочу порівняти його з поширеними раніше пасивним й активним навчанням. Якщо пасивне навчання – це репродуктивний метод, вимога слухати та дивитись, активне – це безпосередня участь дитини у викладі матеріалу, то інтерактивне – це рівноправна взаємодія вчителя й учня. Порівнюючи ці моделі, роблю висновки про те, що за наявності певних недоліків остання модель досить ефективна.
Інтерактивне навчання – це перш за все діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня, яке усуває як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою.
Погоджуюся з висновком дослідників О. Пометуна та Л. Пироженко про те, що ін¬терактивне навчання є сукупністю технологій. Автори розподіляють інтерактивні технології на чотири групи залежно від мети заняття та форм організації навчальної діяльності учнів:
• інтерактивні технології кооперативного навчання (організація навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною нав¬чальною метою);
• інтерактивні технології колективно-гру¬пового навчання — технології, що пе¬редбачають одночасну спільну (фрон¬тальну) роботу всього класу;
• технології ситуативного моделювання — побудова навчального процесу за допо¬могою залучення учня до гри, пере¬дусім, ігрове моделювання явищ, що вивчаються;
• технології опрацювання дискусійних пи¬тань — широке публічне обговорення якогось суперечливого питання.
На мою думку, актуальність інтерактивного навчання є беззаперечною, оскільки значення інформації в сучасному суспільстві постає на перший план, отже, учні повинні опанувати інформаційні технології, уміння одержувати, а також критично осмислювати та використовувати різноманітну інформацію. Урок не може бути цікавим, якщо учень постійно залучений до одноманітної за структурою й методикою діяльності, натомість він має слугувати засобом розвитку творчих здібностей вихованців, їхніх потреб, обдарувань, інтересів, самовираження та самореалізації, розвивати постійне прагнення до пізнання і самовдосконалення. Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології, зокрема технології інтерактивного навчання, перетворюючи таким чином традиційний урок в інтерактивний.
Інтерактивні методи навчання скомпонували низку цікавих, раніше незнайомих школярам правил, на дотриманні яких я акцентую увагу учнів кожного уроку. Наприклад:
кожна думка важлива;
не бійся висловитись;
ми всі – партнери;
обговорюємо сказане, а не людину;
обдумав – сформулював – висловив;
кажи чітко, ясно, красиво;
вислухав – висловився – вислухав;
наводь тільки обґрунтовані докази;
умій погодитись і не погодитись;
важлива кожна роль;
ідеї, запропоновані іншими, можна повторювати;
розширюй запропоновані ідеї.
Інтерактивні форми роботи на уроках інформатики поділяю на чотири види навчальної діяльності, відповідно до вибору яких, будую роботу:
• парна (учень-педагог, учень-учень);
• фронтальна (учитель навчає групу чи підгрупу класу);
• групова;
• індивідуальна.
Уроки інформатики суттєво відрізняються від уроків інших шкільних предметів. Це зумовлено необхідністю роботи учнів за комп’ютером. Існує навіть думка, що на уроках інформатики можливий тільки трикутник: учитель-комп’ютер-учень. Безперечно, шкільна інформатика має прикладний характер, але комп’ютер на уроках насамперед є інструментом навчання і лише частково – об’єктом вивчення. Слід зазначити, що в учнів 9-11 класів формуються і визначаються стійкі інтереси та схильності до того чи іншого предмета, тому перед ними необхідно відкрити різноманітні сторони інформатики, які не дозволять підлітку обмежити свої інтереси комп’ютерними іграми. Саме тому необхідно застосовувати якомога більше таких методів навчання, які спонукають учнів бути активними учасниками навчально-виховного процесу.
Впровадження методів інтерактивного навчання дозволяє мені вирішувати наступні завдання в навчальному процесі:
• формувати інтерес до навчальної дисципліни;
• розвивати самостійність учнів;
• створити комфортну атмосферу доброзичливості на заняттях, що сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці;
• навчити дитину виявляти свою індивідуальність у навчальному процесі;
• реалізувати ідею співпраці вчителя і учнів, тобто співпрацювати зі школярем, як з партнером;
• задіяти до процесу навчання не тільки свідомість дитини, але і її почуття, емоції, вольові якості.
А як впливають методи інтерактивного навчання безпосередньо на учня? За моїми спостереженнями, вони дозволяють школярам:
зробити знання більш доступними і стійкими;
вчитися формулювати власну думку, правильно будувати докази і вміти аргументувати свою точку зору, вести дискусію;
вчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;
моделювати різні соціальні ситуації і вирішувати їх спільними зусиллями, збагачувати свій життєвий досвід через залучення в різні життєві ситуації і переживання їх;
вчитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;
аналізувати інформацію, творчо підходити до навчального процесу;
розвивати навички проектної діяльності, самостійної і творчої роботи.
На уроках інформатики, української літератури та основ здоров'я використовую такі технології, які активізують навчальну діяльність учнів:
• робота в парах і невеликих групах;
• учнівські проекти — індивідуальні й колективні;
• ситуативні ігри;
• рольові ігри;
• аналіз аргументів «за» і «проти»;
• дискусії й дебати;
• розв’язування проблем тощо.
На кожному уроці прагну досягти результативності, і здійснюю це різними шляхами:
активізація дітей на уроці;
підвищення інтересу до навчання;
свобода під час висловлювання міркувань;
звільнення учнів від механічного заучування;
подолання невпевненості, страху помилки.
Віра вчителя в учня породжує віру учня в себе. На уроках намагаюся виступати лише в ролі організатора навчального процесу, використовуючи великий арсенал засобів інтерактивного навчання: експерименти, бліц-турнір, використання рольових ігор, «мозкова атака», моделювання життєвих ситуацій, лекція з розв’язанням поставленої проблеми, інтегрований урок, подорож, використання ресурсу комп’ютерних технологій.
У впровадженні інтерактивних методів зустрічаюсь із низкою типових проблем:
• учень часто не має власної думки, а якщо й має, то боїться висловлювати її відкрито, на весь клас;
• інколи школярі не вміють слухати інших, об'єктивно оцінювати їх думку, рішення;
• учень не готовий у процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс;
• школярам важко бути мобільними, змінювати оточення, методи роботи;
• нерідко виникають труднощі й у малих групах: лідери намагаються «керувати», а слабші учні відразу стають пасивними.
Проте, за умови вмілого впровадження, інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, стимулюють розвиток ініціативності, відповідальності та самостійності, спонукають школярів до пошуків шляхів до¬сягнення високих результатів навчання.
Уроки за методикою інтерактивного навчання розробляю з урахуванням вікових особливостей школярів, об¬сягу вивченого матеріалу і опираюся на методичні поради в працях В.Сухомлинського, Л.Кузнецової, Є.Ільїна, Л.Пироженко, Є.Невєдомської, а також науковців, що займаються дослідженнями різноманітних методів активного навчання, зокрема А. Гіна, С.Гончарова, Б.Житника, Л.Корнеєвої, Г.Селевко, В.Гузєєва, Л.Даниленко, О.Пометуна, А.Фасолі, О.Пєхоти.
Отже, методи інтерактивного навчання – це активне навчання у спілкуванні (безпосередньому з учителем, учнями, опосередкованого електронним засобом навчання спілкуванням з фахівцями, які створювали програмний засіб та його предметне наповнення). Тому інтерактивне навчання вимагає великої підготовки не тільки від вчителя, а також і учнів, їх здатності співпрацювати, сприймати нововведення, які пропонує вчитель. У процесі навчальної діяльності відбувається розкриття здібностей, розвивається самостійність і здатність до самоорганізації, уміння вести діалог, шукати і знаходити змістовні компроміси, тобто дитина не тільки отримує систему знань, але і набір ключових компетентностей в освітній та комунікаційній сфері.
На мою думку, тільки завдяки впровадженню вчителем в навчальний процес інтерактивних методів навчання учні набуватимуть культури дискусії, вироблятимуть у собі вміння приймати спільні рішення; покращать уміння спілкуватись, доповідати; якісно зміниться рівень сприйняття учнями програмового матеріалу тієї чи іншої навчальної дисципліни – він набуде особистісного сенсу, бо замість «вивчити», «запам’ятати» стане основним «обдумати», «застосувати».
Понад два тисячоліття років тому Конфуцій сказав:
«Те, що я чую, я забуваю,
Те, що я бачу, я пам’ятаю,
Те, що я роблю, я розумію».
Ці прості твердження китайського філософа та педагога обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши ці слова, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:
«Те, що я чую, я забуваю,
Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю,
Те, що я бачу, чую й обговорюю, я починаю розуміти,
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».
Таким чином, набагато важливіше навчити діяти, ніж просто розповісти.
Як відомо, процес навчання потребує напруженої розумової праці дитини, її активної участі в цьому процесі, здатності використовувати здобуті знання, високого рівня компетентності учня. Тому впровадження інтерактивного навчання в освітній процес на даному етапі розвитку суспільства є не тільки актуальним, але й необхідним.
Практичні впровадження
інтерактивних технологій в навчальному процесі
Прагнучи використовувати інтерактивні технології в навчальному процесі в якомога ширшому обсязі, вдаюся до двох основних шляхів їх впровадження:
1. Застосовую інтерактивні методи роботи протягом всього уроку (таким чином, змінюю структуру уроку, перетворюючи його на інтерактивний в цілому).
1. Застосовую інтерактивні методи роботи протягом всього уроку (таким чином, змінюю структуру уроку, перетворюючи його на інтерактивний в цілому).
2. Використовую прийоми інтеракції як окремі види роботи на уроках із традиційною структурою.
Дані шляхи застосування інтерактивного навчання на практиці розгляну детальніше далі.
Для мене поняття «інтерак¬тивна технологія навчання» – це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра в колективному, взаємодоповнюю¬чому, заснованому на взаємодії усіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен прозвітувати, або від його діяльності залежить якість вико¬нання поставленого перед групою та перед усім класом завдання. Такий підхід до навчання, як доводить мій досвід, не може не стимулювати школяра.
Інтерактивні технології навчання включають у себе чітко спла-нований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові й навчальні умови і процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів.
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку. Як правило, інтерактивні уроки складаються з п’яти елементів:
1. Мотивації (не більше 5% часу заняття);
2. Ого¬лошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів (не більше 5% часу уроку);
3. Надання необхідної інформації (10-15% часу);
4. Інтерактивної вправи – центральної частини заняття (45-60% часу на уроці);
5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку (до 20% часу).
Мотивація. Мета цього етапу – зосередити увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Прийомами навчання можуть бути запитання, алгоритм, приклад програми, коротка історична довідка щодо створення або складових комп’ютера або деякого програмного забезпечення, невеличке завдання, рухлива гра тощо. Етап не має перевищувати 5 % часу заняття.
Оголошення, представлення теми й очікуваних навчальних результатів. Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їх діяльності, чого вони мають досягти в ході уроку й чого від них очікує вчитель. Подекуди залучаю до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття (5% часу).
Надання необхідної інформації. Мета – повідомити учням достатньо інформації, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути опрацювання тексту підручника чи посібника, міні-лекція, робота з роздатковим матеріалом, перевірка домашнього завдання. Для заощадження часу на уроці та максимального ефекту від нього інколи подаю інформацію в письмовому вигляді для попереднього (вдома) ознайомлення. Наприклад, окремі уроки будую таким чином, що в підручнику є інформація, яку слід прочитати школярам до уроку, її вистачить для виконання завдань. На уроці можу ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо треба – коментую термінологію або організовую невелике опитування (10% часу).
Інтерактивна вправа – центральна частина заняття. Мета – практичне засвоєння матеріалу, досягнення поставлених завдань уроку. Послідовність проведення цієї частини уроку така:
інструктування – повідомляю учням мету вправи, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитую, чи все зрозуміло учасникам;
об’єднання в групи і/або розподіл ролей;
виконання завдання, під час яких беру на себе роль організатора, помічника, ведучого дискусії, намагаючись забезпечити учасникам максимальну можливість для самостійної роботи і навчання у співпраці;
представлення групам, окремим учням результатів виконання вправи;
загальне обговорення результатів (60 % часу).
Підведення підсумків, оцінювання результатів уроку. Мета –рефлексія, усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставленої мети, як можна застосувати набуті під час уроку знання в майбутньому. Підведення підсумків зазвичай проводжу у формі запитань:
Що нового дізналися?
Яких навичок набули?
Як можете використати отримані знання на практиці?
Крім того, можна ставити запитання щодо проведення самого уроку:
Що було найбільш вдалим?
Що сподобалось?
Що бажано змінити в майбутньому?
Важливо, щоб учні змогли самостійно сформулювати відповіді на ці запитання. Для оцінювання результатів діяльності на уроці, рефлексії залишаю близько 20% часу.
Як переконує досвід роботи, процес планування інтерактивного уроку досить складний та довготривалий, оскільки доводиться докладно продумувати кожен етап заняття, однак, з часом необхідність у деталізації зникає.
Як правильно підготуватися до інтерактивного уроку? Насамперед зауважу, що віддаючи перевагу інтерактивним урокам над іншими, слід запам’ятати три нехитрі істини.
По-перше, фундаментальним підґрунтям засто¬сування інтеракції є не планована діяльність, а загальна відкрита ат¬мосфера навчання, що панує під час уроку, те, як взаємодіє учитель з учнями, і якщо думки учнів поважати та цінувати, то відбудеться заохо¬чення їх до сумлінної праці, відповідальності, бажання «йти на ризик» і ви¬словлювати вголос те, що вони думають. Учителі, які ставлять запитання, що вимагають добре подумати, запитання, над якими часто міркує сам педагог, опиняються в класі, де є цікаві особистості, де досвід одних збагачує навчання інших.
По-друге, важливим є також систематичне надання учням можливості ви¬бору, їм доведеться приймати безліч рішень, щоб добре виконати ро¬боту: «Як я можу використати свій час? З ким я хочу працювати? Чому? Як я буду знати, що я працюю добре? Що допоможе мені, якщо в мене виникнуть труднощі, а я хочу виконати роботу відмінно?»
Вибір – це ключ до інтерактивного навчання та критичного мис-лення. При відсутності вибору немає дійсної необхідності думати. Бажано завжди створювати ситуації, де учні могли б робити реальний вибір. Наприклад, я пропоную дітям самим обирати:
• скільки часу витратити на завдання;
• яке завдання виконувати;
• які ресурси (засоби навчання) використати для виконання завдання;
• яким методом опрацьовувати ресурси;
• як оцінити себе та інших (за якими критеріями);
• на яку тему написати письмову роботу;
• в якому вигляді презентувати результати роботи тощо.
По-третє, дуже важливим є постійна підтримка вчителем розвитку класного колективу, його здатності до співпраці, налагодження пози¬тивних особистісних стосунків між усіма учнями. Щоб одержати мак¬симум від інтерактивного навчання, учасники навчально-виховного процесу мають бути поін¬формовані про ті ресурси, які є в цьому класі: хто краще обчислює, а хто досконаліше володіє комп’ютером? Хто має дар переконання, вміє довести свою думку, а хто завжди приходить із виконаним домашнім завданням? У реальному світі для нас виявляються корисними таланти інших людей, і ми допомагаємо тим, кому потрібна наша підтримка. Клас є чудовою лабораторією, де можна набути цих навичок.
Повертаючись до питання планування інтерактивного уроку, зазначу, що єдиної схеми немає, оскільки саме поняття «інтерактивності» нівелює будь-який консерватизм, закостенілість, традиційний підхід до побудови та підготовки уроку, відкриває педагогу широке поле для творчої діяльності.
Наприклад, готуючи інтерактивний урок з інформатики, зазвичай йду шляхом «від запитання – до відповіді». Цей процес матиме приблизно таку схему:
Якою є тема уроку? Планування уроку починаю із запитань з теми. Можна звернутись до навчальної програми, яка інколи визначає тему, або сформулювати її самому. Краще подати тему у формі запитання, оскільки це активізує допитливість і заохочує до дослідження. Учні в обох випадках вивчать один і той самий зміст, але питання із самого початку буде стимулювати їх до пошуку відповідей.
Якими є очікувані результати цього уроку? Чого (відповідно до моїх очікувань) учні навчаться і будуть уміти робити до кінця уроку? Результати спрямовують викладання, але тільки якщо вони чіткі, детальні, коли описують бажану поведінку учня настільки зрозуміло, що одразу можна визначити, досяг він мети, чи ні. Результати навчання повинні передбачати не тільки зміст того, що вивчають учні, але й особливості процесу засвоєння цього змісту, а також прийоми мислення, дослідження й спілкування, якими учні навчаться користуватися в ході уроку.
Якою буде моя діяльність на початковому етапі уроку під час актуалізації та мотивації? Що буду робити на початку уроку, щоб нагадати учням те, що вони вже знають, або щоб дати їм попере¬дню інформацію, чи з метою підведення їх до того, щоб вони поставили запитання або сформулювали мету навчання? Як буду залучати їх до уроку та як приверну увагу до нової теми?
Якою буде моя діяльність в основній частині уроку? Що буду робити, ознайомлюючи школярів з навчальним матеріалом, особ¬ливо таким чином, щоб вони активно його досліджували, співпрацю¬ючи між собою, вивчали нове й робили відкриття?
Якою буде моя діяльність у заключній частині уроку під час рефлексії? Що буду робити, щоб допомогти учням обміркувати те, що вони вивчили, а також подумали над використанням цього? Як їх можна підвести до того, щоб застосувати вивчене, інтерпретувати його, влаштувати з цього приводу обговорення чи дискусію?
Яке домашнє завдання треба запропонувати учням? Що школярі зроблять після цього уроку для того, щоб практично застосувати нові навички, поняття або розширити/поглибити вивчене?
Продумування питань організації і управління: ресурсів, часу тощо.
Зокрема заздалегідь продумую відповіді на такі запитання:
Де саме проводитиму інтерактивний урок?
Які матеріали потрібні?
Скільки часу витратити на окремі частини уроку та методи?
Як працювати з учнями в кожен момент уроку (з усім класом; індивідуально; з однією малою групою, у той час, як інші працюють самостійно, індивідуально, в малих групах тощо)?
Як оцінити оволодіння учнями змістом матеріалу і методи мислення й обговорення, котрі вони використовують в роботі?
Мій досвід у впровадженні інтерактивних технологій навчання показує, що не завжди є можливість вдатися до інтерактивного уроку в цілому, але застосовувати окремі вправи та прийоми інтеракції можливо (і варто) повсякчасно на тому чи іншому етапі уроку. Слід зауважити, що кожен з методів інтерактивної роботи має свої переваги, цілі, обмеження, і досить часто у вчителя та учнів з’являються улюблені вправи, ефективність та доцільність використання яких доводить практика. Однак, слід експериментувати, розширюючи арсенал інтерактивних технологій, знаходячи нові форми роботи.
Хочу зупинитися на описі тих інтерактивних вправ, які використовую на своїх уроках в 5-11 класах .
1. «Мозковий штурм» передбачає вільне висловлення ідей, думок з даної проблеми, але без критики та обговорення. Учні, у групах з 5-7 учасників або індивідуально, вільно обмінюються ідеями таким чином, що кожен може розвивати чужі ідеї.
Завданнями мозкового штурму є:
• залучення до роботи всіх учнів;
• визначення рівня знань та основних інтересів учасників;
• активізація творчого потенціалу школярів.
Як наслідок, учні набувають навичок акцентування уваги на одному проблемному питанні, виробляють вміння уважно слухати й не перебивати співбесідника, бути уважним до думок та ідей інших учасників, а власні думки та ідеї на задану проблемну тему висловлювати чітко і лаконічно.
Завдання для «мозкового штурму» у процесі навчання інформатики часто формулюю так: «Чи шкідливий комп'ютер для здоров'я людини?», «Зовнішні запам’ятовуючі пристрої – недоліки і переваги конкретних методів і носіїв даних», «Інтернет у вирішенні твоїх професійних завдань», «Комп’ютерні віруси – як захистити комп'ютер», «Місце інформаційних технологій в твоєму майбутньому», «Роль математики і фізики у створенні науки інформатики» та інші.
Під час проведення мозкового штурму виступаю в ролі «замовника»: організовую взаємне представлення учасників (створюю групи) і коротко викладаю правила проведення мозкової атаки, далі оголошую суть проблеми або питання та висловлюю перші ідеї щодо пошуку шляхів вирішення проблемної ситуації. Фіксую ідеї, висловлені учасниками, але тримаюся осторонь від дискусії, ненав'язливо залучаю до висловлювання ідей усіх учнів; надаю перевагу розмаїттю думок; акцентую увагу на нетрадиційних підходах до теми.
2. «Мікрофон».
Такий вид діяльності надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.
Організація роботи:
1) Ставлю запитання класу.
2) Пропоную учням уявний мікрофон. Школярі передаватимуть його один одному, по черзі беручи слово.
3) Слово надаю тільки тому, хто отримує «мікрофон». Коли хтось висловлюється, інші не повинні перебивати, розмовляти, викрикувати, робити зауваження.
4) Пропоную учням говорити лаконічно й швидко.
3. «Думаємо разом – відповідає один».
Об’єдную учнів у невеликі групи і закріплюю за кожним учасником певний номер. Ставлю запитання всім присутнім, над розв’язанням якого члени кожної групи думають разом. Потім називаю номер, і будь-який учень з цим номером може відповідати на запитання. За кожну правильну відповідь група одержує бали. Цей прийом можна використовувати на етапі уроку, коли потрібно перевірити, що школярам відомо про об’єкт, перш ніж аналізувати й визначати його характеристики.
4. «Незакінчене речення».
Цей прийом дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися із запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але змістовно й переконливо.
Визначивши тему обговорення, я формулюю уривок речення і пропоную закінчити його. Кожен наступний учасник повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями.
5. «Знаю, хочу довідатися, довідався».
У цьому варіанті мозкового штурму спочатку учні пояснюють, що вони знають, потім — що вони хочуть дізнатися, а наприкінці заняття — що вони дізналися. Цей метод дуже ефективний, коли треба ознайомитися з великим обсягом матеріалу. В залежності від того, як учасники опрацьовують матеріал, можна поставити запитання, що вони хотіли б довідатися. При цьому даний вид роботи є гарною вправою для тих учнів, що працюють швидко, адже це допомагає всім учням перевірити розуміння вивченого.
6. «Навчаючи – учусь».
Такий вид навчальної діяльності дає можливість взяти активну участь у навчанні та передачі своїх знань іншим людям. Після повідомлення теми та мети уроку роздаю учням картки із завданням. Їм треба ознайомитися з інформацією, що міститься на картці, згодом необхідно подати її іншим однокласникам у доступній формі.
7. «Пошук інформації».
Даний метод застосовую, якщо потрібно ожвавити нецікавий матеріал. Суть його в тому, що відбувається командний пошук інформації, що доповнює вже засвоєні знання (прочитану лекцію або виконане домашнє завдання) з наступними відповідями на питання. Для груп розробляю питання, відповіді на які можна знайти в підручниках, роздатковому матеріалі, тощо. Завжди визначаю час, протягом якого потрібно проаналізувати інформацію й знайти відповіді на питання.
8. «Проблемна ситуація».
Проблемною називають ситуацію, для оволодіння якою учень має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій. До прикладу, пропоную поширені ситуації в кабінеті інформатики під час роботи за комп’ютером: зависання комп’ютера, раптове відключення живлення, комп’ютерні віруси, підключення додаткових пристроїв, пошук інформації в мережі Інтернет та ін.
У процесі опрацювання певної ситуації в учнів мають розвиватися практичні навички, які вони будуть використовувати й надалі в своїй професійній діяльності.
Мета методу проблемних ситуацій полягає в тому, щоб розвивати в учнях здатності:
1) осмислювати проблемні ситуації й знаходити правильні рішення;
2) альтернативного мислення;
3) до знаходження, оцінювання і використовування інформації;
4) до інтерперсональної комунікації.
9. «Ділова гра».
Даний метод полягає в тому, що учні вживаються у запропоновану ситуацію з життя чи виробничої практики та виконують (грають) одну або кілька ролей з елементами імпровізації в оареслених межах. Учні працюють у парах або невеликих групах. Рольова гра дає можливість уявити себе в різних ситуаціях, змоделювати свою поведінку залежно від ролі.
Ігрова форма роботи створює певне налаштування на роботу, під час якого загострюється розумова діяльність учня. Навіть дитина, яка не має міцних знань, має можливість перебороти внутрішній страх перед зауваженнями вчителя і однокласників. До проведення рольових ігор треба готуватися заздалегідь, і їх доречно використовувати на підсумкових уроках вивчених тем – текстовий редактор MS-Word, електронні таблиці Excel тощо.
10. «Ток-шоу».
Метою «ток-шоу» є набуття навичок публічного виступу та дискутування. Учитель на такому уроці є ведучим на «ток-шоу».
Роботу організовую таким чином:
• оголошую тему дискусії.
• запрошую «гостей» висловитися із запропонованої теми.
• далі слово надаю глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання «запрошеним» за одну хвилину.
• «гості» мають відповідати якомога швидше і конк¬ретніше.
Ця форма роботи допомагає учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати й обстоювати власну позицію.
11. «Дискусія».
Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Досвід використання дискусій у навчанні дозволяє сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні принципи, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:
• проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання;
• не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто – ні в тому чи іншому питанні;
• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг обговорення;
• усі висловлювання учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;
• учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати їх робити те саме;
• усі твердження учнів повинні супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням.
Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, якої досягаю завдяки наступним чинникам. По-перше, це – ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками. По-третє, обов’язковим є визначення регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу для обмірковування питань; утримання від невизначених запитань та запитань подвійного змісту; зміна ходу думок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії; пояснення висловлювань школярів системою уточнюючих запитань; попередження надмірних узагальнень; заохочення учнів до формулювання висновків.
Дискусія дає нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри, взаємоповаги. Тому бажано знати правила культури ведення дискусії.
Учням можна запропонувати:
1. Говоріть по черзі, а не всі одночасно.
2. Не перебивайте того, хто говорить.
3. Критикуючи ідеї, наводіть переконливі аргументи.
4. Поважайте всі висловлені думки (точки зору).
5. Не смійтеся, коли хтось говорить, окрім випадків, якщо хтось жартує.
6. Не змінюйте тему дискусії.
7. Намагайтесь заохочувати до участі в дискусії інших.
У кожному класі можна доповнити ці правила, прийняти їх після обговорення та дотримуватися під час проведення дискусій.
Не залежно від того, який вид роботи обираю на уроці, насамперед намагаюсь не забувати про тонкощі інтерактивного навчання, які сьогодні не є секретом для сучасного вчителя.
1) Уникаю слів «роз¬поділятись», «поділяти» при утворенні пар, трійок, груп, адже пам’ятаю, що учнів слід об’єднувати.
2) Все, що пропонують мої вихованці, приймаємо і обговорюємо. Не слід казати дітям, що це «правильна» чи «неправильна відповідь», варто лише допомогти опанувати інфор¬мацію і прийняти власні рішен¬ня.
3) Стежу, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням.
4) Рішення учнів сприймаю серйозно, оскільки хочу нала-годити процес взаємодії у колективі, розвинути навички критичного мислення.
5) Знаю, що хоч більшість учнів готові активно працю¬вати й у великих групах, але по-справжньому ефективною робота буде в групі, що не переви¬щує 5-6 учасників. Великі об’єднання потребують інших методик.
